Кава

І вариться  кава мов ангельське зілля.
Вже сонце сідає, а день на межі,
І кожен плекає своє божевілля,
Ти тільки нікому про це не кажи.

Що в нас навіть кава в дубовому листі,
Як вітер несе на подвір'я сніги.
У Києві осінь і осінь в Тбілісі
Але ж маєш ліки від втоми й нудьги:

Знайомі будинки, провулки та брами,
Старі фотознімки, нові колажі,
Ті самі каштани, звичайні каштани,
А кава допита і рік на межі.

Безсоння

Тікає сон через щілинку на підлозі,
до ліхтарів, метеликів, зірок.
Промінчик світла розрізає простір,
танок спиняє тисячі думок.

Усіх "Якби", безжальних "Не надійся",
солодких мрій, таврованих  "На жаль".
Якщо у серці є для мене місце,
то й у житті його мені лишай!

І знов не ти, а жовтень синьоокий
заходить в гості, п'є з горнятка ром.
Вгамовує мій біль, дарує спокій,
сповільнює світанок за вікном.

Жовтневе

Була весела, була щаслива.
Тепер в коробку і без наліпки.
Крихке звичайно, але ж розбите,
Як глек мохіто об стіну влітку.

Інакше буде не з ним. Ніколи.
А з ним змагатися сил не стане.
Він перемеле тебе на попіл,
Розвіє з вітром і піде далі.

Бо він зникає з ранковим сонцем,
Як всі оманливі сподівання,
З млинами битись не зброєносцям,
А Дон Кіхота в тобі немає.

На ґанку жовтня сумна табличка
- У нас не мріяти, не кохати!
 (Його чекати погана звичка).
У нас є кава і плед картатий.

Рудим дівчаткам шефиня осінь
Знаходить з джазом радіохвилі,
Самотність й тугу сама приносить
Віддяч віршами, що пригостили.