Герої Небесної Сотні

Ця осінь кольорова і самотня,
Нічим не відрізнити від сестер
на перший погляд. Та небесна сотня
стоїть перед очима й дотепер.

Блищить Майдан, хизується бруківка,
Долають боїнги небес блакить.
Ми будемо про них казати зрідка,
Але ніколи нам не відболить.

У їхніх душах був відбиток Бога,
У поглядах читалась смерть Христа,
Торік зима була занадто довга
І обірвалась, долічив до ста.

А ми живі, нам не потрібно раю,
Най душать сльози, спогади і лють.
Ми вивчили - Герої не вмирають!
Але від нас найпершими ідуть.

21.11.2014 року

Листопадне

У місті квартируються тумани,
Лягають пінкою у мій латте.
Знов буде сонця невимовно мало
І слів друкованих й живих. Проте

До снігу першого лишається півкроку,
Перезимуєш - виграєш двобій,
Я не тримаю, йди до неї ясноокий,
Кохай,  сумуй, і душу їй зігрій.

Хто я тобі? Розрада в день невдалий.
Ось мій поріг на тисячі доріг.
Мені тебе як сонця, завжди мало,
А в долі є для мене тільки сніг.

Не відпускай

Я віднайду тебе у всіх світах,
Цілющим зіллям вилікую рани.
Ти мій полон, я твій казковий птах,
Не відпускай мене як прийде ранок.

Є світ без тебе - сірий та чужий.
В твоїх обіймах всесвіту безмежність!
Не відпускай! Я дійду до межі
й знов повернуся до твоєї вежі.

Обернуся на плющ і обійму
холодний мур, себе вплету в  каміння.
Зігрію подихом цю крижану стіну.
Прошу, не відпускай мене з обіймів!

Небо

А літа в цьому році не було,
Воно палило сивиною скроні,
Вкладало чорні тіні на чоло
І попелом лягло на підвіконні.

До нас вертав старозавітний Бог
І небо падало безжально й красномовно.
Навколо пустка, дим, чортополох,
А душі повернулися у лоно

Небес. Час для молитви й каяття
в буремний рік прошитий вщент війною.
Мов пелюстки Бог обірвав життя,
Надії наші змішуючи з кров'ю.