Весняне

Сьогодні вона ненадовго зайшла у гості,
В смарагдовій сукні, звичайно, що вище колін.
У неї як в мене руде неслухняне волосся.
Як цукор в горнятку розтанув задушливий сплін.

У неї кульбабки  і ще непрочитані книги,
Ключі від квартир, де на кухнях готується чай.
Вона обіцяє, що більше не буде відлиги,
Що все це назавжди, надії лише не втрачай.

А завтра вона ледве чутно прочинить двері,
На ранок солодкі суниці знайду на вікні,
Наступного разу, коли ми зустрінемось з нею,
Це буде наш перший рік після війни.

Квітневе

Природа бездоганно імітує
Осінній сплін, а все що я змогла
Душі моєї ніжні партитури
Прикласти до невмитого скла.

І всі слова, що сказані в запалі,
Мов хмара теґів втілюється в снах.
Зажурений журавлик оригамі
Кукрличе, що непевно йде весна.

Знеструмлене і безпритульне серце
Шукає прихистку там де його нема.
Вже не існує логіки та сенсу,
Бо в котре сказані не ті слова.

Мій квітень, знов незатишно холодний,
Згадає мо, як дійде до мети.
В чиїх очах світилися безодні
Зірок і місяців, яких вже не знайти.