Природа бездоганно імітує
Осінній сплін, а все що я змогла
Душі моєї ніжні партитури
Прикласти до невмитого скла.
І всі слова, що сказані в запалі,
Мов хмара теґів втілюється в снах.
Зажурений журавлик оригамі
Кукрличе, що непевно йде весна.
Знеструмлене і безпритульне серце
Шукає прихистку там де його нема.
Вже не існує логіки та сенсу,
Бо в котре сказані не ті слова.
Мій квітень, знов незатишно холодний,
Згадає мо, як дійде до мети.
В чиїх очах світилися безодні
Зірок і місяців, яких вже не знайти.
Немає коментарів:
Дописати коментар