Літнє

Вчора лягла о восьмій з важкими думками,
Що застеляють свідомість як хмари осінні.
Щоби прокинутись зранку з воронами й солов'ями,
Знову продовжити коло "врожай - насіння".

Пташкою Фенікс, з пекла в тернові хащі.
Рухатись не згинаючись далі й далі.
Бо обіцяла, тим кому гірше й важче,
Просто прийняти душ, одягти сандалі.

З думкою про  кирзаки і дороги Сходу.
Біль свій ховай під літню яскраву сукню,
Потім проявиш характер й свою незгоду,
Мало кого цікавить обкладинка разом з суттю.


Що ти таке? Пощерблена чашка в горошок.
З болем своїм унікальним, розбитим серцем.
Скільки разів обіцяла собі, що досить,
Скільки разів питалася - Нащо все це?

Вип'ють до денця, звариш духмяне зілля,
Поки ніхто не спромігся щоб вщент об стіну,
Кожному хочеться в зашморг або в похмілля,
Але тримайся гідно, кохай нестримно.

Поки  жива, розписана в Піднебесній,
й в Бога на тебе планів чудесних повно,
Вчасно приборкуй рудоволосих бестій,
Вчися кохати як він лагідно й безумовно.