Квітень

Квітню мій, мій хлопче нездійсненний,
Скільки б не проходило століть
Почуття тобою  полонені
Не згасали в серці ні на мить.

У старі часи, в чужих країнах,
У незвіданих потоплених світах
Лише тіло  сховане  в руїнах
А душа вертається мов птах,

З вирію до дому знову й знову
Та й знаходить душі ті самі
Ті, які не потребують слова,
І яким потрібен саме ти.

Чи могла тебе я не впізнати?
Чи могли ми не зустрітись знов?
Безнадійно, попри час, завзято
Я тебе цілую перед сном.

І тоді, коли приходить тиша,
Місяць небом в розпачі іде,
Заколисує, що ти залишив
Мій бузковий нескінченний день.

Квітню мій, мій хлопче кольоровий
Я вар'ятка, вірю у дива,
В чарівні перипетії долі
Що тебе для  мене зберегла!