Листопадне

Тримайся своїх берегів, своїх опор та основ,
Як рік тримається снігу, що падає штрих пунктиром.
І сонце в зеніті най буде тобі веслом.
Sunrise and sunset най буде твоїм орієнтиром.

Тримайся землі, у пошуках ординат.
Поєднуй минуле й майбутнє в нові сузір'я.
На атласі неба свій прокладаючи шлях
Тримайся землі, хоч це й не твоя стихія.

Крокуй по воді, не бійся нових глибин.
Затримуй повітря в легенях і слухай море.
У кожної мушлі свій унікальний мотив,
У кожної хвилі свій неповторний колір.

Тримай висоту, торкайся крилом снігів
На скелях. Й знову шукай свій вирій.
І шлях починай спочатку, немов Сізіф
Тримайся себе, що разу зробивши вибір.

Жовтневе

Не до тебе. До місяця, й може безмежне вище.
Всі ці звернення поступово втрачають сенс.
Ти потрібен і холодно, осінь скидає листя,
Небо змінює колір, обнуляє життя на смерть.

Вже зачинені вікна, заклеєні навхрест скотчем.
І за ними пейзажі - сепія та іржа.
Я за звичкою світло лишаю, і так щоночі.
Хоч і знаю, не буде зі Сходу твого дзвінка.

Літнє

Вчора лягла о восьмій з важкими думками,
Що застеляють свідомість як хмари осінні.
Щоби прокинутись зранку з воронами й солов'ями,
Знову продовжити коло "врожай - насіння".

Пташкою Фенікс, з пекла в тернові хащі.
Рухатись не згинаючись далі й далі.
Бо обіцяла, тим кому гірше й важче,
Просто прийняти душ, одягти сандалі.

З думкою про  кирзаки і дороги Сходу.
Біль свій ховай під літню яскраву сукню,
Потім проявиш характер й свою незгоду,
Мало кого цікавить обкладинка разом з суттю.


Що ти таке? Пощерблена чашка в горошок.
З болем своїм унікальним, розбитим серцем.
Скільки разів обіцяла собі, що досить,
Скільки разів питалася - Нащо все це?

Вип'ють до денця, звариш духмяне зілля,
Поки ніхто не спромігся щоб вщент об стіну,
Кожному хочеться в зашморг або в похмілля,
Але тримайся гідно, кохай нестримно.

Поки  жива, розписана в Піднебесній,
й в Бога на тебе планів чудесних повно,
Вчасно приборкуй рудоволосих бестій,
Вчися кохати як він лагідно й безумовно.

Червень

Червень безмежно щедрий на полуницю,
Де пролилася кров, проростають маки.
Суть видають розширенні вдень зіниці,
зраджують поряд із ним невербальні знаки.

Червень стабільно вільний від зобов'язань
В нього окремо плани, окремо мрії.
Я почуваюся ніби довічний в'язень,
Якому дали апеляцію та надію.

Кожна подія трапляється своєчасно,
Нам розгадати би, хто кому кат й молебень.
Нам перестати б тільки шукати щастя,
Бо воно тут! Сьогодні! Таке як червень.

Весняне

Сьогодні вона ненадовго зайшла у гості,
В смарагдовій сукні, звичайно, що вище колін.
У неї як в мене руде неслухняне волосся.
Як цукор в горнятку розтанув задушливий сплін.

У неї кульбабки  і ще непрочитані книги,
Ключі від квартир, де на кухнях готується чай.
Вона обіцяє, що більше не буде відлиги,
Що все це назавжди, надії лише не втрачай.

А завтра вона ледве чутно прочинить двері,
На ранок солодкі суниці знайду на вікні,
Наступного разу, коли ми зустрінемось з нею,
Це буде наш перший рік після війни.

Квітневе

Природа бездоганно імітує
Осінній сплін, а все що я змогла
Душі моєї ніжні партитури
Прикласти до невмитого скла.

І всі слова, що сказані в запалі,
Мов хмара теґів втілюється в снах.
Зажурений журавлик оригамі
Кукрличе, що непевно йде весна.

Знеструмлене і безпритульне серце
Шукає прихистку там де його нема.
Вже не існує логіки та сенсу,
Бо в котре сказані не ті слова.

Мій квітень, знов незатишно холодний,
Згадає мо, як дійде до мети.
В чиїх очах світилися безодні
Зірок і місяців, яких вже не знайти.

Березневе

Ховаю шасі, розправляю крила. Весна вже близько.
Диспечер за правим плечем розгортає карту.
Мені невідомо куди і на скільки. Буває слизько,
 а інколи навіть здається, що все намарно.

Зіткнулись світи і у серці панує квітень,
 тоді й до сьогодні, мій Ангелу, ти зі мною!
Мій вже зрозумілий, спокійний, безмежно рідний.
Довічно коханий твоєю рудою весною!

Поки вони всі не повернуться додому!

Якоїсь ночі, вам буде про що згадати,
А поки, смуток котиться по щоках,
В рушники у ванній кімнаті,
що всотають твій біль і страх.

Ти сублімуєш  трагедії і надії.
(Сховати б сльози на кращі які часи).
Біль пробиває ребра твої субтильні,
Бо стільки його вмістити немає сил.

Якоїсь ночі, він вернеться в твоє місто,
Вам буде кого згадати й піти за край.
Зірки затулятиме перше тендітне листя,
А поки затримуй сльози, його чекай!

Січневе

Після найдовшої ночі
сонце цілує весну,
Знаю і ти, мій хлопче,
зможеш пройти пітьму!
Буду твоєю тінню,
Від тебе в єдиний крок.
Небо молочно-синє
легше тримати вдвох.
В самої  не стане сили,
Як твій не почую спів.
Де тріпотіли крила,
Слід зарубцьованих слів.
Шерех поза спиною,
Наче фантомний біль,
Можу лише з тобою
Неба долати синь.